26 лютого 2026
Хочу поділитися з вами сном, який не відпускає мене вже кілька днів. І, можливо, трохи більше — поділитися тим, що народжується всередині.
Мені наснилося, що я шию великий спальний мішок. Не для однієї людини, а широкий, просторий. За основу я взяла чорну теплу ковдру. А другу сторону мала зшити з різних клаптиків — різних кольорів, різних тканин, різної форми. Довгі, квадратні, різні. Їх потрібно було скласти разом так, щоб вони стали однією цілісною тканиною. А потім — з’єднати з чорною основою, щоб усе стало одним спальним мішком.
Потім я бачила, що в цьому мішку спить людина, яка живе по сусідству. . “Neighbor”. Той, хто поруч. Ближній.
Я поклала під мішок тверду основу — картон з пінопластом, щоб не спати просто на холодній підлозі. Це не була розкішна спальня. Але це було місце, де можна було лягти, зігрітися і відпочити.
Коли я прокинулася і почала роздумувати над цим сном, то зрозуміла: я зараз ніби шию цей мішок у своєму житті.
Чорна частина — це мій досвід болю.
Клаптики різних кольорів — це мої інші досвіди, мої вміння, навички (співчуття, організація, витривалість, здатність тримати, підтримувати, проходити кризи, не розсипаючись).
Я не відкидаю чорне. Я беру його як основу. І зшиваю разом з усім яскравим. Я збираю цей досвід не лише для себе. Можливо, я вчуся створювати простір, у який зможе зайти втомлена людина. Простір, де можна перепочити душею. Не в розкоші, але в теплі. Не в ідеальності, але в безпеці.
Мені здається, що Бог через цей сон готує мене до нового етапу.
Я зараз думаю про навчання, про сертифікацію, про надбудову своєї професійної дороги. І я дуже хочу, щоб у тому, чим я буду займатись далі, були задіяні всі мої клаптики — і яскраві, і темні. Щоб це було про допомогу ближньому. Про супровід у складних періодах. Про створення «платформи», щоб людина не мерзла від холоду життя.
Я не знаю ще всіх форм і назв. Але я знаю відчуття: я хочу шити простір відпочинку для душі.
Потроху відкриваю це вам. Потроху наважуюсь говорити.