Опубліковано baxus | s коментарів
Домашнє навчання – це досить нова практика деяких українських сімей. Ще з радянських часів діток було заведено вираховувати в соціумі, а значить, на думку багатьох людей – у школі. Найперше питання, яке мені ставлять друзі, які не знайомі із домашнім навчанням, наступне: “А як же соціалізація дитини?”. Соціалізація дитини, яка розвивається у сприятливій сім’ї, що обрала домашнє навчання відбувається здоровим способом. У першу чергу дитина спілкується більше часу один-на-один із дорослим (татом або мамою) і вчиться соціальних навиків у них, а також у братів і сестер (якщо такі є), а не в однокласників такого самого віку. Таким чином дитина вчиться будувати стосунки з людьми різного віку: дорослими батьками та молодшими й старшими братиками і сестричками. До того ж, дитина, відвідуючи гуртки, спілкується з різними групами дітей різноманітних інтересів і таким чином за один лише тиждень у нею відбувається комунікація з більшою кількістю дітей, ніж у тих, які спілкуються з однокласниками в загальноосвітній школі та на певному додатковому гуртку чи занятті. Домашнє навчання відкриває для дитини нові можливості вчитись через досвід, вчитись через стосунки з найближчими людьми і вчитись через гру. Спробую відповісти на деякі запитання, як відбувається соціалізація моєї дитини. Постараюсь не приховувати складнощів і радощів цього процесу. Запитання: Чи не почувається Ваша дочка ізольованою, соціально відчуженою, будучи на домашньому навчанні? Моя відповідь: Все залежить від дня і настрою дитини. Загалом у мене донька інтроверт, вона любить тихі, спокійні заняття: вчитись читати разом зі мною за буквариком, любить, щоб я їй читала книжечки художні, а також підручники (наразі ми вивчаємо астрономію та анатомію та фізіологію людини за підручниками), любить творчі заняття: малювати, вирізати, клеїти, робити вироби з намистинок, плести браслетики. Любить також просто гратись іграшками і придумувати собі свої історії, записувати відео того, що вона робить. В таких випадках, коли татко на роботі ми вдома з нею лише удвох, у неї взаэмодія відбувається лише зі мною, мамою. Я навіть помічаю, що іноді їй хочеться побути взагалі самій: посидіти у стільчику і погортати книжечки, побавитись іграшками (Так було не завжди, до 3 років вона вимагала моєї постійної уваги і я не могла дочекатись, коли донечка підросте і дасть мені особистого часу). Таких днів, коли вона лише зі мною, без участі інших дітей, у нашому тижні зовсім мало (неділя і середа ранок на даний момент). Іноді моїй малечі сумно, особливо коли згадує про своїх родичів – переважно двоюрідних, троюрідних братиків і сестричок, які далеко в Україні. І тоді ми влаштовуємо з...
докладніше
