Ваше ім'я: *

Ваш email *


Казка про Зайчика Бенджаміна

Коли говоримо про Беатріс Поттер, то знаємо, що це класика дитячої британської літератури. Але не лише твори цієї жінки, яка жила на зламі 19 і 20 століть, а й ілюстрації зробили її відомою серед усіх народів.
Любов до природи, спостереження за життям тварин і вміння писати зробили її казки про мешканців лісу чи городу такими ціквими й пізнавальними.
Проте персонажі поєднують у собі якості мешканців дикої природи і якості людські.
Так, “Казка про Зайчика Бенджаміна” розповідає про заченя, яка згубило свого піджачка й черевички, що опинились на городньому Опудалові. Розповідається про пригоди Бенджаміна і його двоюрідного братика, які разом пробираються через город, переживають драматичку зустріч із Кішкою і прочухана від батька.
Зайці живуть своїм заячим життям, зовсім схожим на людське: Тітонька, наприклад, чіпляє оберемки трав для лікування і заячий тютюн (який курить батько з люльки, насправді це лаванда), а також вяже цибульку й підвішує під стелею, таким чином зберігаючи її. Як же ця тітонька нагадує мені мою справжню бабусю.
Проте зайці залишаються зайцями: вони гризуть латук на городі й бояться справжніх людей.