Цього року я вперше мала можливість розказати дітям про цю трагічну сторінку рідної історії на зустрічі Українського дитячого клубу в ОАЕ, яка проводилась у парку і називалась “Ми пам’ятаємо” – літературно-творчий вечір.

Розпочали ми зстріч із того, що сіли в коло і включили сумну мелодію (композитор Скорик).

Дітки зібралися різного віку. Наймолодшій учаснииці було 3 роки і найстаршому хлопчику можливо 11 років. Для мене було викликом побудувати розповідь так, щоб вона була доступна для всіх діток.

Я почала розповідати про свою бабусю Ганю, яка народилась у 1930 році, і якій на час, коли настав в Україні Великий Голод було 2 рочки, а наступного року – 3 рочки. Нашій наймолодшій учасниці в групі було 3 рочки, тому дітки могли уявити.

Я показала кілька фото дітей того часу – немовлятко, замотане в мами на руках і дівчинку в благенькому одязі. Запитала: “Як виглядають ці дітки? Як вони вдягнені? Чи їм не холодно? Чи відрінається їхній одяг від вашого?”

Продовжуючи, я розповіла, що Україна у той час була частиною Радянського Союзу. На карті показала, які території охоплював Союз і де на карті Союзу була територія нашої рідної землі.

Також діти розглянули сучасну карту України. Дізнались про те, що Бог дав нашій батьківщині родючу землю. Бог благословив українців хлібом і працьовитістю.

Тоді ми з дітками подивились на різні злаки і зерна, які вирощувались в Україні: жито, пшеницю, просо, ячмінь, кукурудзу, гречку, соняшникове насіння, гарбузове, тощо.  Також у нас був гарбузик і соняшник як наочний матеріал. Дітки торкалися зерняток, пробували їх на смак. Особливо це сподобалось наймолодшим учасникам.

Я показала діткам пшеничний колосок і розповіла коротко, як і з колосочка видобувають зернятка, роблять борошно і печуть хліб. Для наочності в мене під рукою була буханка хліба.

Тоді  запитала в учасників: “А що ще  виготовляють з борошна?” Відповіді були різноманітні: вареники, пельмні, калачі, булочки, кексики, тортики, млинці, налисники тощо… “Яка ваша улблена страва, виготовлена з борошна?” Дітки ділились всоїми смаковими вподобаннями.

Далі ми повернулись до розповіді про імперію під назвою Радянський Союз.
І керував цією країною злий диктатор, якого звали Сталін. Він навчався бути священиком, вивчав Боже Слово, але відкинув Бога.

Я поставила дітям запитання для роздумів: “Що стається з людиною, коли вона перестає слухатись Бога? Що людина робить – добро чи зло? Кому вона служить?”
Остатанілий  Сталін прийшов забрати. Я процитувала дітям уривок із Євангелія від Івана 10:10:

“Злодій тільки на те закрадається, щоб красти й убивати та нищити…. “

(Підбірка решти біблійних уривків до теми є в окремому дописі тут)

Сталін не хотів  українців  вважати за окремий народ. Хотів, щоб слово “українці” не існувало, щоб був один великий народ – радянські люди. Він і його помічники бажали, аби українці вимерли. У Сталіна і його посіпак виникла ідея, як зробити, щоб люди померли.

“Що зазавичай роблять, щоб люди померли?”. Юні учасники відповідали про вбивство і війну.

Що зробив Сталін і його система? Голодомор. Для того, щою пояснити це слово, ми спочатку розглянули що таке голод: люди помирають, тому що їм немає що їсти.
Чому голод виникає?  Війна, посуха (немає дощу), бідна земля (пустеля, яка нічого не родить), ліниві люди, які не хочуть працювати на землі… Я навела кілька прикладів із Біблії, коли люди помирали від голоду, бо Бог карав їх за непослух і поклоніння ідолам – посухою або війною.

Що таке голодомор? Це коли є дощ, є родюча земля (знову показала карту України з її багатою флорою та фауною), є працьовиті люди, є врожай, але є злий диктатор, який морить – робить так, щоб люди помирали від голоду, забираючи від них усе, що є їстівне, накладаючи податки і розкуркулюючи. Потім діти розглянули карту, на якій були позначені області, які торкнувся голод.  (На фото Україна багата і Україна голодна – зображення нижче, під великою картою).

Про розкуркулення. Я показаа діткам фото хати того часу і розказала про господаря, який важко працював на землі, заробив грошей, купив коня. Ми малювали на дошці хату, коня, землю. Тепер він може обробляти більше землі. Намалювали більший клапоть землі. У нього тепер з’явилось більше коней, корови, свині. Він став заможним господарем. Але були люди, у яких була лише хата і маленький клапоть землі. Або лише одна корова. І в злого диктатора виникла ідея – сказати, що це не справедливо і що всі мають мати однаково всього. Він почав утворювати колгоспи: люди мали віддавати землю і своїх тварин  – для того, щоб це було загальне для всіх. Малюємо колгосп. Хазяїн, який не хотів ділитися, був жорстоко покараний – у нього всеодно все забирали, а його відправляли в тюрму.

Податки.  За те, що в людей були плодові та ягідні дерева, треба було платити податки (гроші) “у державу”. У людей часто не було таких грошей і вони зрубували ті дерева. У них не залишилося яблучок,грушок, вишень, сливок, тощо.

Коли ли в людей усе забрали, настала зима, настав голод. Хочеться їсти. Розповідь.
Що люди робили, коли хотіли їсти?

1) Тяжко працювали, навіть діти, щоб заробити хоч трошки грошей і купити зерняток, у кого є (тих, хто їх забирали в людей), щоб поїсти. Матері запрягались замість коників і орали землю.  Для наочності фото дітей того часу.

2) Продавали те, що мали: одяг, меблі, посуд… аби купити за ті гроші хоч якусь жменьку зерна. Аби хоч повечеряти 1 раз на тиждень.

3) Їли те, що раніше не їли: шкіряні ремені, дерево (кора, тирса), траву (лобода), ховрахів.

Діти наіть пропонували свої ідеї.
4) Тікали.

Показала фото мігруючих людей. Розповіла, що втекти не давали.

Фото скульптури “Поневолений журавель” –  нижня частина скульптурної композиції «Жага до свободи» (знаходиться на території Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» у Києві).  Ми поговорили про те, що лелека символізує Україну, український народ у часи Голодомору 32-33 років. Він поневолений у кам’яних лещатах тогочасного сталінського диктаторського демонічного режиму, який і призвів до голодної смерті мільйонів українців. Проте це лише частина скульптури. Решта композиції зображує, як золотий журавель виривається і злітає у небо. Люди помирали, душі, які вірили в Бога, ішли на Небеса.

Картина відомого художника Казимира Малевича (найвідоміший його твір “Чорний квадрат”) “Людина, що біжить” або “Селянин поміж хрестом і мечем” була написана в часи Голодомору 32-33 років в Україні. Є багато інтерпритацій символів та образів цього полотна. Ми можемо лише здогадуватись, що вони означали, враховуючи історичний контекст.  Ось на які запитання ми намагались відповісти: ” Хто на картині? Настрій – паніка, страх?  Меч – що він міг означати (символізувати)?”  Деякі інші спостереження: лице і ручки – чорні,  босий,  легкий…

5) Врожай вивозили, але люди збирали колоски чи мерзлу каартоплю.

Розповіла трішки про закон “П’ять колосків”:  якщо навіть дитина збере 5 колосків – покарання (вбивали і забирали все або тюрма на 10 років). Розглянули фото – скульптура дівчинки «Гірка пам’ять дитинства». Відповідали на запитання: “Як виглядає дівчинка?  Що в неї в руках?  Яке покарання на неї чекає?”

6) Вмирали, йшли на Небеса, якщо вірили в Бога.

Розглянули фото скульптури янголів-охоронців душ померлих у лихоліття Голодомору (знаходиться на території Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» у Києві).

Розглянули “Пам’ятний знак жертвам Голодомору” як символ України, з опущеними від розпачу руками і дитиною на грудях.

Потім діти створювали  “Незабудку пам’яті“.

Я пояснила, що цим виробом ми хочемо показати, що не забуваємо про те, через що пройшли українці аби залишитись українцями. Діти подивились на фото як виглядає квіточка незабудка – маленька, тендітна, з блакитиними  пелюстками та жовтою серединкою.  “Що вам нагадують ці кольори?” – запитала я. У дітей одразу виникла асоціяція з українським прапором. Ми згадали, що символізують кольори національного стягу – пшеничне поле і небо. У нас перед очима в цей час був прапорець. Я пояснила, що слово «незабудька» – слово походить від  «не забудь».  Молоді учасники почали вирізати квіточки з паперу, а я зачитала їм вірш “Не забудь!”  (автор Катерина Перелісна):

Незабудьки голубенькі,
Дуже ніжні і малі,
На лужку при самій річці
Між травою розцвіли.

І такі вони несмілі,
Налякав їх хтось, мабуть,
Що усім шепочуть тихо:
«Любий друже! Не забудь!»

Далі ми читали казки.

Молодшій дівчинці мама прочитала  казочку “Де шукати щастя?”, Асі Дєточкіної. Для наочності ми роздрукували картинки: мишенят, маму-мишку і гусака. (Казка є надрукована у збірці “Зернятко надії”)

Діткам від 5 років і старшим я прочитала  казочку “Досить”, автор Марша Форчук Скрипух. Більше про книжку тут.

Свічка пам’яті. Я розповіла дітям про «Запали свічку» — акцію, що відбувається у День пам’яті жертв Голодомору – у 4-ту суботу листопада щороку. О 16.00запалюють свічку і згадують про тих хто померли від голоду.
На фото я показала дітям “Пам’ятник свічки памяті” (знаходиться на території Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» у Києві).

І ми, батьки й дітки, під супровід сумної мелодії, взялися за оздоблення своїх свчечок памяті. Ми використовували природні матеріали: засушені листочки і квіточки, а також стрічечки і мотузочки.

Вірш. Моя донечка розказала акровірш “Хліб” (зі збірки “Зернятко надії”), а дітки намагались його розшифрувати.

Хай завжди він буде в хаті,

Лежить в будні і у свято.

І шле нам пахощі свої,

Бо з ним – добробут у сім’ї.

Подяка. Згадавши про трагічні події в Україні 32-33 років років, ми вирішили подякувати Богові за те, що маємо зараз. Дітки записували свої подяки на листочки і ми прикріплювали їх до “Дерева подяки”.