Ваше ім'я: *

Ваш email *


Дорога до Еммауса очима консультанта

У моїй практиці консультування й допомоги людям у першу чергу звертаюсь до Автора – Того, Хто створив людину з її тілом, душею, емоціями, відчуттями і всім, що у ній є. Я вірю, що без Нього усі практики і прийоми психологів, консультантів і коучів – це тільки зовнішні засоби, часто дієві, які не здатні зцілити до глибини так, як це може зробити лише Бог.

Сьогодні я хочу подивитись на одну історію, в Якій Сам Господь Ісус Христос консультує тих, хто потрапив у ситуацію відчаю, хто пережив найбільше розчарування в житті та крах будь-яких надій.

Ця історія написана в Євангелії від Луки, 24 розділ з 13 по 35 текст. Йдеться про двох чоловіків, які, знайшовши сенс і щастя в житті, пізнавши істину і суть життя, за 1 день усе це втратили. Вони повірили в Людину, повірили в те, що вона особлива і що саме ця Людина – сенс їхнього життя. Але цю Людину вбили сильніші люди – і настала безнадія, глухий біль і нерозуміння – «Що далі?».

Логічним здається такий вихід: повернутись у минуле, туди, де все спокійно, займатись своєю давньою справою і заховати, забути цей ганебний досвід. Отож, вони пішли із великого міста, подалі від людей, до свого села, до Еммауса.

Проте у пам’яті все ще чітко були викарбувані події останнього дня: вбивство, яке вони найменше за все чекали досвідчити. Залишалося лише розмовляти про це. Вони були не самотні у цьому горі, мали один одного, але були розбиті.

І тут на їхньому шляху з’являється Консультант. Спершу Він просто присутній із ними, іде поруч. Двоє подорожуючих чоловіків не усвідомлюють, що Третій з ними Подорожній для них тут, щоб потішити їх, щоб прийти в саму середину їхнього горя. Їхні очі стримані, біль засліплює і вони не бачать, що допомога вже близько.

Що спочатку зробив Той, Хто хоче потішити? 1) Він не пройшов повз – підійшов. 2) Він приєднався до тих, хто у скорботі, пішов із ними. Але просто мовчання і присутність Того, Кого ще не впізнали, поки цих двох не потішає.

Консультант ставить 2 прості запитання:

–          «Що це за речі такі, що про них між собою в дорозі міркуєте?» Він насправді знав, що це були за речі, адже як ніхто інший найкраще знав усю ситуацію, але Йому важливо почути, як її бачать і розуміють ті, кому Він зараз служить.

–          «Чого ви сумні?» Консультант чудово знав причину смутку цих двох, але Він хотів, щоб вони для себе пояснили і спробували збагнути причину свого занепалого духу.

Тоді один із них, Клеопа, не розуміючи, з Ким говорить, не відповідає на запитання, а запитує у відповідь: «Хіба ти тут єдиний захожий, що не знає…?»

Консультант не поспішає з відповіддю, Він хоче, щоб Клеопа із другом відкрилися перед Ним і ставить просте уточнююче запитання: «Що таке?». Таке коротке запитання, сказане потрібним тоном зі сповненим любові поглядом може відкрити серце. Може. Адже Клеопа і друг врешті відкриваються “Незнайомцеві”: вони говорять фактами, а також діляться своїми сподіваннями і розчаруванням.

Почувши все, Косультант не бариться, щоб показати цим двом друзям їхні глибинні проблеми:

1)      вам не вистачає розуміння;

2)      ваші серця запеклі.

Шок! Для мене шок. Ось так одразу випалити їм суть проблеми? Але це може зробити лише Той, Хто чітко й добре її бачить і знає.

Що ж Він далі робить? Спочатку дає їм те розуміння, якого двом чоловікам так не вистачало. Адже саме нерозуміння реалій привело їх до відчаю. Консультант не просто розказував, Він виясняв, тобто пояснював.

Питання-виклик, щоб промовити до їхнього розуму, щоб побудувати логічний зв’язок із тим, що вони вже знали: «Чи ж Христові не це перетерпіти треба було, і ввійти в Свою славу?». Тоді настанови зі Святого Письма, щоб логічно підвести до правди.

Врешті чекав глибшого запрошення, глибшої довіри. Таким чином Він збуджував у Клеопи та його друга ще більше бажання почути правду. І вже не лише на рівні розуму. Настав час говорити до цих запеклих сердець так, щоб вони стали відкритими. Це друга стадія консультування. Спочатку розум, тоді серце.

Спілкування переходить на новий рівень. Адже ті, кому потрібна допомога, не просто слухають істину (у якій ще кілька годин тому вони були повністю розчаровані). Вони запрошують Консультанта всередину: до себе додому, а значить – до глибшого спілкування. А потім до столу – ще ближче. І навіть дають Йому право благословляти їжу – повна довіра.

Молитва благословення хліба – нагадування про те, Хто Він, як проявляється Його турбота. І ось тоді, в момент повної відкритості й довіри вони пізнають Утішителя. Очі двох мешканців Еммауса відкрились, вони зрозуміли, Хто їх зараз втішає. Проте Господь став для них невидимим, щоб увійти до їхніх сердець і зробити їх повністю відновленими і учнів здатними встати й піти розказати іншим про правду, яку ті пізнали через особливе служіння потішення.

Дорога до відчаю із Консультантом стала дорогою до правди і життя.