Ваше ім'я: *

Ваш email *


Хоумскулінг: система чи свобода?

Якщо я маю зобов’язання робити те чи інше, то я не почуваюся вільною робити те, що хочу. Лише тому, що  вибрали хоумскулінг, ми автоматично не стаємо вільними від школи зовсім і наше життя не стало апріорі наповненим лише радістю від навчання, креативністю, спонтанністю й повнотою всього.

Обравши нестандартний спосіб виховання та освіти своїх дітей, а саме – домашнє навчання, я стала перед питанням – а що  я обираю? Тобто, для того, щоб це робити, потрібно усвідомлено підходити до процесу хоумскулінгу й мати свою філософію навчання та виховання. Думаю, вона ще виробляється й формується через особисті проби, успіхи й помилки, через приклад інших сімей, через їхній досвід, через твої вподобання і навіть завдяки твоєму характеру.
Поділюся прикладами хоумскульних  родин, які мене приваблюють, але я не зважуся  робити саме так, як вони.
Анна. Її діти не сидять за столом і в них немає розкладу. В них багато дітей і вони дружать один із одним, старші допомагають з меншими. Їхнє навчання реалізується через домашні рутини, читання книжок, розмову іноземною мовою дома (а не сядь, читай і пиши)  і творчі проєкти,: то вони будують намети і вивчають різні їх типи, то виготовляють власні музичні інструменти (для цього є спеціально обладнана дома майстерня), то вирушають у подорож навколо свого кварталу й розглядають різні рослини та дізнаються про їхню користь, то пробують добути воду в пустелі. Старша іноді сідає за комп’ютер, щоб поробити математику у формі гри через якийсь додаток. А так вони багато подорожують і дізнаються про культури інших народів, і привозять звідти ідеї, як виготовити чарпаї, сопілки чи юрти. Інстаграм Анни  тут.
Абіджіт і Снехал. Для того, щоб їхнє хоумскульне життя відбувалось органічно, вони залишили життя у великому місті й переїхали жити на ферму, де облаштовують свій дім і побут, вирощують рослини, доглядають за тваринами, місять глину, палять вечорами багаття, навколо якого співають пісень та розповідають історії, святкують свої національні свята, малюють персонажів із улюблених мультфільмів. Старша дитина за натхненням дізнається щось нове: “Яхочу написати й проілюструвати свою книжку, тато, покажи як?” “А тепер я хочу написати імейл своїй найближчій подрузі, як зробити свою поштову скриньку?” “А сьогодні я дізнаюсь як вирощувати рослини чи зробити гойдалку з ліан”. Їхній канал на ютюбі.
Марина. Вона завжди звертає увагу на те, як свіжо й цікаво подати дітям матеріал і не обмежується програмою класу дитини. Діти і в зошитах працюють, але найбільше зацікавлення йде через пізнання світу: давайте розглянемо квітку банана й опишемо, що ми бачимо, а зараз зробимо дослід із йодом і побачимо, в яких продуктах більше крохмалю, а тепер розріжемо фрукти й подивимось, які бувають види симетрії, а як щодо віртуальної подорожі до музею і вивчення єгипетських  мумій? Сайт Марини  тут.
Ірина. Ми особисто ще не зустрілися, але я стежу за нею в інтернеті. Мене приваблює та свобода, з якою вона підходить до організації навчального та виховного процесу. У неї є розклад – і не тільки того, що дитина буде вчити, а й які обов’язки в неї по дому. Але цей розклад у собі має свободу і дитина може обирати об’єм на сьогоднішній день і на завтрашній: якщо сьогодні чогось зробила менше, то завтра зробить більше і навпаки. Також ця мама створює творчу атмосферу для навчання й гри, забезпечуючи великою кількістю цікавих підручних матеріалів і книжок. Навіть сам розклад виглядає творчо – з ілюстраціями і красиво вималюваними буквами, аби дитина й сама хотіла так малювати, аби, за прикладом мами, теж хотіла писати для себе (а не тому, що за програмою твого класу треба те чи інше). Ютюб-канал Ірини ось.
“Досконала свобода – це ще не свобода від усіх відповідальностей, але свобода від антилюдських відповідальностей”.
Я використовую цю цитату в контексті домашнього навчання, бо часто шкільна програма в деяких її частинах виглядає для мене як “антилюдська відповідальність” перед суспільством (я зобов’язана суспільству?). Преде ким, взагалі, ця відповідальність? Звичайно, все залежить від того як її подати. Я є такою людиною, яка любить довести справу від початку до кінця, навіть якщо мені не дуже хочеться: якщо книжка нудна, я її всеодно дочитаю, якщо під час малювання залишилась видавлена з тюбика  фарба, я її обов’язково вималюю на щось інше, аби тільки не засихала. Треба визнати, такою є я. Але якщо з таким почуттям обов’язкового довершення чи використання даних (необхідних за програмою) ресурсів підійти до навчання, то бідна буде моя дитина.
Мені часто доводиться переступати через свій дискомфорт і казати дитині, наприклад, наступне:
– у дієвідміни дієслів заглибимося в 5 класі (хоч у контрольній за 4 клас було завдання з цими дієвідмінами);
– у додатку “Скретч” ти можеш обирати цікаві для тебе проєкти, а не ті, що прописані в підручнику з інформатики;
– а файл із своєю історією ти можеш форматувати як тобі подобається, а не за “правилами” форматування;
– достатньо того, що ти читаєш ноти і граєш на піаніно і співаєш у хорі й ми не будемо за підручником музичного мистецтва вивчати подані програмою пісні та розглядати різновиди вокальних пісень чи заглиблюватись у назви камерних  ансамблів або лізти в нетрі сюїт, рапсодій і т.д.
У мене також вистачило сміливості не заганяти дитину в рамки літератури за 4 клас, а дозволити їй читати, те, що подобається і таким чином дитина до початку 4 класу українською прочитала усі 7 томів “Гаррі Поттера” (англійською вона прочитала навіть раніше). Малювання і всі творчі проєкти з трудового навчання дитина теж робить за натхненням, а не за вимогами програми школи і добре, що дистанційна школа приймає ці роботи.
Але є речі, які я не можу відпустити, але можна (і треба) було б.
Розклад. У нас він чіткий і дотримуємося ми його досить строго. Хоча, якщо в нас планується якась екскурсія в той день, то я його можу послабити, щоб дитина могла  поробити тільки те, що встигне в машині,  а решту наздогнати впродовж тижня. Ще є плюс, що цього року дитина склала розклад сама, на основі  переглянутої програми на рік. Першими вона робила для себе завдання менш цікаві, а на десерт – те, що цікаво найбільше. Також ми додали предмети, що не входили до шкільної програми. Таким чином вона вчилася їсти слона шматочок за шматочком і ковтати спочатку неприємних жаб (тварини-образи з книжки   Брайана Трейсі “Зроби це зараз”).  Упродовж навчального року дитина перероблювала розклад 4 рази. Ось проміжний варіант. Кожен колір має градацію значення: від найменш цікавого дл найбільш цікавого.
IMG_3913
Письмо. Наприклад, коли дитина вчилась каліграфії, то ми переписували кожну закарлючку і добились потрібних результатів. Вчителька з дистанційної школи  була задоволена. Але в дитини до 4 класу виробився свій почерк і їй подобається більш вільно (читай – менш розбірливо), даючи свободу буквочкам, а не заганяючи їх у рядочки і квадратики. Проте тепер в неї гарно виходить писати на нерозграфленому листку рівно в рядочок, дитина любить писати справжнім гусячим пером чорнилом, але не через уроки каліграфії, які вимагали письмо чорнильною ручкою, а тому, що пером пише її улюблений книжковий персонаж.
Списування й диктанти. Цього року дитина працювала з текстами, які пропонувала програма. Але я думаю, настільки цікавіше їй було б переписувати чи писати під диктовку уривки з її улюблених книжок.
Вірші та прозові уривки напам’ять. Ми вчили ті, які обирали самі, але не завжди це були ті, які обирала сама дитина. Ті, які вона обирала сама, вчилися з кращою мотивацією й розповідались із більшим ентузіазмом.
Математика. Цього року ми почали з американської програми і вона була більш практична. А тоді йшли за математичними збірниками підготовки до ДПА із надлишком термінів, тонами, центнерами й дециметрами і якоюсь суцільною індустрією в задачах. І я не могла сказати дитині: пропусти, не роби, або давай я складу тобі цікавішу задачу (або ти склади сама) за такими же принципом. Я лише казала: “Треба!”.
Природознавство. Як добре, що ми вчили набагато більше, що вимагає програма, робили цікаві досліди та проєкти. Проте програму теж треба було пройти. Але як можна відчути красу Африки і  різноманітність її природніх зон або унікальність тварин Австралії чи особливість Антарктики лише через шкільний підручник? Тому я змушувала дитину читати параграфи з підручника, знаходити потрібні об’єкти в атласі та позначати на контурних картах, але потім як бонус дитина отримувала  цікаві відео в ютюбі, дотичні до тем за програмою.
Так можна описувати кожен предмет до безкінечності. Але, що я зрозуміла, проаналізувавши той стиль навчання, який у нас виробився на сьогодні: я намагаюсь поєднувати щось із стилю тих сімей, які я описала вище і вимоги програми, тема за темою, тобто я таким чином  ніби шукаю баланс між цікавим і захоплюючим та потрібним для школи, для атестату, для “здачі”. Поки таким чином це все примирюється в нашому хоумскулінгу, але я по доброму заздрю тим, хто у своєму підході має більше свободи. Мене школа, обов’язок, “треба здати” ще досить сильно тримають. Я боюся, що відійшовши від стандартів,щось пропущу чи не додам.
 Гуманістичне кредо звучить так: “Людина – мірило усіх речей”.  Отже, тільки від мене (нашої сім’ї) буде залежати те, як я (ми) вимірюватиму успішність нашого хоумскулінгу: інструментами системи (оцінки, атестат, програма, строки, в які треба вкластися) чи інтересами дитини та її творчими поривами, щастям від навчального процесу та вмінням застосовувати здобуті знання в житті?
Я не є повністю послідовником філософії гуманізму, але відточуючи власний стиль хоумскулінгу  може варто більше придивитися до гуманістичних тез?
Буду рада почути від батьків, які мають досвід хоумскулінгу, який у них стиль чи підхід до хоумсулінгу. Де ви знаходитесь між школою і анскулінгом? Як виглядав би ваш графік?