Ваше ім'я: *

Ваш email *


Я стала експертом у написанні про морських свинок, миття вікон, смердючі запахи

Про Джулію Дональдсон, дитячу авторку, із її особистого сайту www.juliadonaldson.co.uk

Зростання

Зростала я у високому вікторіанському лондонському будинку з терасою. Разом із батьками, бабусею, тіткою, дядьком, молодшою сестричкою Мері та котом Джеффрі  (який насправді був замаскованим принцом; ми з Мері сперечалися, хто ж з ним одружиться).

Мері та я завжди придумували уявних персонажів та імітували існуючих. Я писала для нас вистави й хореографічні постановки. А з механічного грамофона лунали вальси Шопена.

Я вивчала театральне мистецтво і французьку мову у Брістольськокму університеті, де й познайомилась із Малколмом – медиком, що грав на гітарі, з яким згодом й одружилась.

Вуличні музики і книжки

До створення сім’ї ми з Малколмом були вуличними музиками. Я писала особливі пісні для кожної країни. Найкращою видалася італійська – про макарони.

Розпочавши як вуличні музики ми продовжили кар’єру у ролі співаків й авторів пісень переважно для дитячих телеканалів. Я стала експертом у написанні на замовлення про морських свинок, миття вікон, смердючі запахи. ВВС робила приблизно такі замовлення: «Напишіть пісню про викидання зім’ятих обгорток у смітник». До того ж,  я продовжувала писати «дорослі» пісні й виконувати їх у фольклорних клубах, на радіо, а також ми записали копмакт-диски.

Одна з моїх пісень «A Squash and a Squeeze» («Ніде курці клюнути») у 1993 році стала книжкою, проілюстрованою чудовим Акселем Шеффлером. Чудово було тримати книжку, що не випаровувалась у повітрі, як пісня. Це спонукало мене витягнути на світ деякі вистави, написані мною для шкільних читацьких груп. Відтоді я опублікувала 20 вистав. Більшість дітей люблять грати ролі, таким чином їхня читацька майстерність надзвичайно покращується.

Але справжнім проривом став “The Gruffalo” (“Ґруффало” чи “Хруппало”) з ілюстраціями того ж Акселя. Ми працюємо порізну: він – у Лондоні, я –  у Глазго. Проте він шле мені листи із гарненькими смішними малюнками на конвертах.

Я люблю писати римами, хоча почасти це пекельна праця. У дитинстві я вивчала вірші. Тому, коли батьки діляться зі мною, що їхня дитина знає напам’ять одну з моїх книжечок, це для мене має значить багато.

Забавно, але мені складніше писати неримований текст, проте здається, я вже набила руку. «The Giants and the Joneses» («Велетні та сусіди-багатії») – оповідання для дітей 7-11 років. Також я написала 3 книжки з історіями про анархічну принцесу із задзеркалля («Princess Mirror-Belle»), яка з’являється із дзеркала і підриває життя звичайнісінької восьмирічної дівчинки. Для підлітків я написала оповідання «Running on the Cracks» («Зірвавшись я втекла»).

Коли не пишу, то часто виступаю: на книжкових фестивалях, у театрах. Я полюбляю залучати дітей-глядачів, які допомагають мені грати ролі персонажів і співати пісні. Коли Малколм відпочиває від робочої зміни в лікарні, то бере гітару і приходить теж. І тоді в мене з’являється відчуття, ніби ми знову стали вуличними музиками.

Книжка про мене

«Джулія Дональдсон: біографія» – книжка про мене. Це коротеньке видання для діток, які щойно навчились читати. У ній є фотознімки з мого дитинства й акторської діяльності в університетські роки, а також розповіді про те, як я стала авторкою книжок.

Дитячий лауреат

Великою честю для мене стало бути обраною дитячим лауреатом у 2011-2013рр. Ось підсумок того, що я робила:

•           Заохочувала дітей читати вголос і грати ролі. Впродовж близько 20 років я відвідувала школи та бібліотеки, виступала на книжкових фестивалях і в театрах. Я побачила, як діткам подобається брати участь в історіях: грати ролі, повторювати приспіви. На мою думку, грати роль –  це не лише розвага, а й розвиток дитячої впевненості у собі.  Коли б я не відвідувала бібліотеку, зазвичай запрошую учнів виступити перед тим, як ми разом розігруємо якусь із моїх історій.  Я створила веб-сайт www.picturebookplays.co.uk, на якому є численні ідеї для вчителів, як зробити вистави під час уроків, на основі книжок.

•           Я побачила, як рольове читання розвиває читацькі навички в дітей. Тому рада співпрацювати з видавництвом «Pearson», створюючи серії веселих коротких вистав для молодшої школи «Вистави для читання».

•           Також із «Pearson», я розробила серію «Вистави, щоб грати ролі» на основі відомих ілюстрованих книжок  – для залучення  цілого класу.

•           Я упорядкувала антологію «Вірші для вистав».

•           Я створила історії для і про глухих дітей. Яким же полегшенням для мене було побачити, що театр для «Deafinitely Theatre» здійснив турне-постановки на основі  моєї книжки «Tyrannosaurus Drip» («Тиранозавреня Хирлявик»). Також,  коли музей дитячої книжки «Сім історій»  зробив експозицію моїх історій на виставці «A Squash and a Squeeze» («Ніде курці клюнути»). Я внесла свою лепту в заохоченні ілюстраторів іноді зображати слуховий апарат. Найвлучніше це зробив Нік Шарратт  у нашій книжці «Goat Goes to Playgroup» («Козлик йде у дитсадок»). Та найбільше мені сподобався гурток, організований мною та організацією  «Life and Deaf». Ми допомагали глухим діткам створити ілюстровану книжку «What the Jackdaw Saw» («Що узріла Галка»).

•           Я робила все, що від мене залежало, щоб підтримувати бібліотеки. У вересні-жовтні 2012 взяла участь у 6-тижневому велосипедному турі «John o’ Groats to Lands End», а в  2013 – у турі до Північної Ірландії. Також я написала численну кількість статей і вела перемови з політиками щодо згубних наслідків закриття бібліотек.

Отже, вистави, історії для глухих діток, бібліотеки – це мої найбільші досягнення, які насправді є частиною найбільшого  – задоволення і отримання повноти від читання.