Щоб написати “Маріїну пісню”, треба бути не просто автором багатьох дитячих книжок, а важливо хоч трішечки збагнути материнство. Здається, американському письменникові Лі Беннетту Хопкінсу це вдалося.
Ні, це не Анголи Гавриїл порушив її спокій, його голос був тихим і ніжним. І не втомлива подорож на віслюкові до Вифлеєма. Спокій залишався і в мить народження Немовляти. Усе почалося раптово: спочатку тишу порушили прості пастухи. Потім тварини, які досвідчили Народження й “вітали” святе сімейство різними звуками: вівці, віслюки, коні, корови, цвіркуни, голуби і миші. Навіть павучиха, яка шепотіла, ткаючи павутиння. Різноманітні звуки не турбували Немовля, це Мати хотіла абсолютного спокою. Врешті, усі залишили стаєнку, крім павучихи – її павутиння сяяло як найяскравіша кришталева зірка. Запала тиша і Марія заспівала, колишучи Дитя, Яке посміхнулось їй у відповідь. Та не лише вона співала пісню немовляті. Павучиха наспівувала своєму щойно народженому павученяткові теж.
Автор поєднав біблійний сюжет із народним уявленням про хлів, переповнений тваринами, а також фольклорним сюжетом, у якому на Різдво присутній павучок і красива павутинка.
Американський художник Стівен Алкорн відобразив Марію і Дитя так, що вони, з одного боку легко впізнавані – ілюстрації в пастельних тонах ніби ікони. З іншого боку, вони дихають ніжними стосунками: легкими, грайливими і живими. Ілюстрації самі по собі дивовижно ніжно передають історію Різдва.