Ваше ім'я: *

Ваш email *


Мужицький ангел

Правдива  і сумна різдвяна історія, написана українським автором, який творив на зламі 19 і 20 століть, Степаном Васильченком.

Ми потрапляємо у звичайне українське село, звичайну хату, де жива бідна  вдова із сином – персонаж багатьох різдвяних легенд. Її єдиний син, дивлячись на обставини довкола,  серйозно сумнівається в існуванні Бога: «Мабуть, мамо, Бог і не чув того, як я йому рано й вечір молився, щоб була кутя з медом. Не хочеться вже мені і до церкви ходити». Обставини українського села  кидають цього хлопця у серйозну реальність:  замість того, щоб у різдвяний час насолоджуватись смаколиками, радіти, дитина переживає кризу віри, адже справжнє Різдво для українця – це смачна кутя, обов’язково з медом. Цікаво, чи пояснювала йому мама справжню реальність Різдва: у хліві, де народився Спаситель, теж не було куті, і не було меду? Чи вона настільки була поринута у свою реальність у земляній хатинці, що їй ці паралелі і на думку не спадали?

Мама відповідає на запитання-виклик дитини традиційним чином: «Не кажи цього, сину, бо то — грішка; Бозя сердиться буде. Іди до церкви, йди, не лінуйся, помолись йому гарненько, то він і зглянеться на наші злидні». Ось вона – теологія звичайного українця із села: гріх думати й казати, що Бог не чує, треба гарно помолитись у церкві, тоді Бог дасть відповідь. Цікаво, як для хлопчика виглядала гарна молитва? Що поставало в його уяві?

Івашко послухався матері,  пішов  до церкви і мимовільно натрапив на спокусу: «там перед тим ангелом, що стоїть сумний на колінцях, чого-чого тільки не понаставленої І булки, і бублики, і цукор, і пряники, і меду-меду у шклянках, у тарілочках, в горнятках!»

Син вдови справді гарно, по-дитячому молиться, він випробовує різні молитви, аби отримати відповіді: спочатку просто благає і пояснює, потім традиційно читає молитву «Отче наш» , потім вимагає, а потім пропонує втрутитись у відповідь на молитву: «А коли не даси, то дозволь мені самому взяти! Будь такий добрий! Чи вже ж тобі шкода одного маленького, щербатого горнятка? Дозволь, я візьму! Чуєш?»

Це оповідання допомагає не лише задуматись над тим, з якою реальністю зіштовхувалась Свята Родина у час народження Спасителя, з якою реальністю зіштовхувались і зіштовхуються люди у це свято і щоденно, але загострено відчувають потребу у найнеобхіднішому звичайно на свята.  Ця історія також допомагає задуматись про те, Яким постає для нас Бог у часи скрути і якою є гарна молитва.