I dreamed that I was sewing a large sleeping bag. Not for one person, but wide and spacious. As a base, I used a warm black blanket. The other side I had to sew from different patches — different colors, different fabrics, different shapes. Long ones, square ones, all kinds. They needed to be joined together so that they would become one whole piece of fabric. And then — connected to the black base, so that everything would become one sleeping bag.
Мені наснилося, що я шию великий спальний мішок. Не для однієї людини, а широкий, просторий. За основу я взяла чорну теплу ковдру. А другу сторону мала зшити з різних клаптиків — різних кольорів, різних тканин, різної форми. Довгі, квадратні, різні. Їх потрібно було скласти разом так, щоб вони стали однією цілісною тканиною. А потім — з’єднати з чорною основою, щоб усе стало одним спальним мішком.
Today, on Ukrainian Women’s Day, I reflect on Lesya Ukrainka not as a symbol of toughness, but as a woman of depth and living vulnerability. I do not feel drawn to the label “strong woman,” because I believe femininity is not about proving independence. For me, being a woman means remaining open to care, gentleness, and mutual need. I see fragility not as a flaw, but as something precious that carries life and meaning. And today I consciously choose not to demonstrate strength, but to preserve tenderness and allow myself to be protected as well.
Сьогодні, в День української жінки, я думаю про Лесю не як про символ сили, а як про живу, глибоку й вразливу жінку. Мені не близьке прагнення доводити свою «сильність» — я радше хочу зберегти ніжність і здатність бути відкритою до турботи. Для мене жіночність — це не змагання і не самодостатність, а простір тепла, де можна підтримати й бути підтриманою. Я приймаю свою крихкість не як недолік, а як цінність, яку варто берегти. І сьогодні я свідомо обираю не демонструвати силу, а жити в глибині, наповненості й взаємній потребі одне одного.
Lately, I have felt more acutely how the word “should” can wound more than it helps. In crisis, it is not advice that sustains me, but people who quietly stand beside me and take on part of the burden. I have seen the difference between the position above — “I know what you need” — and the position beside — “I am with you.” Concrete action, not correct words, becomes embodied love. And now I value even more those who do not simply speak, but stop, bend down, and help carry the weight.
Останнім часом я особливо гостро відчуваю, як слово «треба» може ранити більше, ніж допомогти. У кризі мене підтримують не поради, а люди, які мовчки стають поруч і беруть частину тягаря на себе. Я побачила різницю між позицією зверху — «я знаю, що тобі потрібно» — і позицією поруч — «я з тобою». Саме конкретна дія, а не правильні слова, стає втіленою любов’ю. І тепер я ще більше ціную тих, хто не просто говорить, а зупиняється, нахиляється і допомагає нести.