Ваше ім'я: *

Ваш email *


Пасхальна історія: чи не надто кривава для дітей?

Щороку, коли наближається час Великодня, батьки та церкви задумуються над тим, як пояснити суть пасхальної історії дітям, а не просто розповісти про крашанки.  Проблема, звичайно ж, у тому, що неможливо розповісти про воскресіння Христа без історії про Його смерть. І дуже складно було б говорити про смерть Ісуса, не згадуючи про розп’яття на хресті.

Деякі церкви вирішують це напруження, визнаючи хрест занадто жахливим покаранням, щоб розповідати про нього дітям. Натомість вони говорять про значення Пасхи так: Ісус наш «Друг назавжди». Вони пояснюють, що Ісус «на деякий час пішов від друзів і вони були засмучені, але скоро Він повернувся, щоб знову побачити їх».

На щастя, більшість церков на Пасху продовжують говорити про хрест і воскресіння, почасти, певно, тому що це ж час Великодня. Для дітей ця історія виглядає дивною, адже решту року вони чують стандартну фразу: «Ісус мій Друг назавжди».

Ми маємо усвідомити, що така спокуса стосується не лише щодо розповіді пасхальної історії дітям, хоча найнедвозначніше вона переповідається саме їм. Така спокуса стосується усіх нас, у кожній сфері церковного життя: як можна мати Ісуса, не бачачи себе біля закривавленого хреста, не усвідомлюючи слави порожньої гробниці? Іноді, розповідаючи про Нього чи то дітям, чи то скептикам, чи то активним шукачам Бога, ми думаємо, що вони нас краще почують, зрозуміють, якщо ми вкажемо на Нього як на Вчителя, а не того, Хто був мерцем. Для них це прозвучить занадто тривожно чи дивно – думаємо ми собі.

Так само думав і апостол Петро. Не той сміливець у день П’ятидесятниці, а Петро незадовго до того – з Кесарії Філіпової. Апостол точно знав Ісуса як Друга, і щойно Петро визнав Ісуса Месією, Сином Бога Живого. Але коли Ісус почав навчати, що «Він мусить іти до Єрусалима, і постраждати багато від старших, і первосвящеників, і книжників, і вбитому бути, і воскреснути третього дня» (від Матвія 16:21), Петра це обурило.

Петро не був дошкільням, проте його це дуже збентежило. Євангелист Матвій розповідає нам, що він почав докоряти Ісусові. Його когнітивний розвиток не дійшов того рівня, щоб розуміти такі речі. «Такого Тобі хай не буде!» – сказав Петро. Він любив Ісуса. Він хотів бути з Ним. Але він не хотів Ісуса, що висітиме на хресті, чи Ісуса з порожньої гробниці. Ісус не назвав це «неглибокою теологією». Він назвав це Сатаною (від Матвія 16:23).

Нашим дітям потрібно чути Євангеліє. Їм треба бачити Ісуса. Це означає, що вони мають бачити обидві сторони Череповища (Голгофи). Це графічна розповідь, звичайно. Вона спантеличує, авжеж. Не тільки дітей. Але це єдина проповідь, у якій є спасіння. Це єдина проповідь, яка готує когось до спасіння. І, як написав апостол Павло, –  він передав «найперш» (як найважливіше), проповідь, яку він прийняв від Самого Ісуса (1 до Коринтян 15:3-4).

Смерть, похорон і воскресіння Христа – це Євангеліє. Це найперше слово. Якщо ми не можемо говорити про це, то краще тоді взагалі не розповідати про Ісуса, аніж проповідувати іншого Христа: який міркує, але не роздумує, який дає пораду, але не йде на хрест, до якого легко приступити, але який не перемагає гріха та смерті.

Апостол Павло попередив нас, що слово про хрест буде глупотою для тих, які гинуть (1 до Коринтян 1:18). Він не застеріг нас, що іноді воно буде глупотою й для видавців. Неважливо. І досі це сила Божа.

Цієї Пасхи, проповідуйте Євангеліє… похилим людям, середнього віку, молоді, підліткам, шукачам Бога, затверділим невіруючим – усьому світові. І, звичайно ж, проповідуйте Євангеліє дошкільнятам.

Автор статті Расселл Моор (протестантський теолог), джерело  тут

Переклад Олесі Елві