Ваше ім'я: *

Ваш email *


Пірнальник-перлиношукач

Книжка “Пірнальник-перлиношукач” написана англійською письменницею Джулією Джонсон, яка довгий час прожила в Дубаї (ОАЕ). Вона особисто розпитувала пірнальників про їхнє житті, тому їхні історії, їхній справжній досвід відобразились у цій книжці.
Розповідь ведеться про шестирічного хлопчика Саїда, якого цього року тато вперше взяв із собою на корабель з іншими пірнальниками. І саме через історію хлопчика ми дізнаємось про життя на кораблі: про промисел його батька, пірнальників, помічників, капітана, торговця, сусідні човни, і навіть пірати згадуються. Також дещо ми дізнаємось про життя на суходолі його мами і братиків та сестричок.
Мені особливо цікаво було більше дізнатись про пірнальників-перлиношукачів, адже їхні дітей та внуків ми можемо бачити серед інших еміратців у місті. А ще мені цікаво було й тому, що я для донечки придумала казочку про Принца, який для своєї Принцеси зловив перлинку.
Виявляється, це робота не для принців, а  дуже небезпечна і ризикована.  Сезон пірнання за перлинами починається якраз зараз, у травні, і закінчується у жовтні. Це найспекотніші місяці в ОАЕ. Багато пірнальників та помічників на човнах страждали від захворювань шкіри, глухості, гинули від спеки, нестачі прісної води. І я можу собі це уявити, вийшовши у спеку лише на кілька хвилин.
Часто на морі їх заставала піщана буря, що теж виснажувало і зупиняло роботу на деякі дні. У давніші часи на човни з пірнальниками нападали пірати, у пошуках маленьких сяючих скарбів моря – перлин.
Пірнальником мала бути людина особливо міцна, яка здатна затримувати повітря у легенях довгий час, витримувати перепади тиску під водою, вміти знаходити перлівниці на морському дні, вміти вирізняти небезпечних риб і правильно діяти під час небезпеки під водою. Таким був батько хлопчика Саїда в історії.
Пірнальники мали особливе знаряддя для своєї праці: прищепка на ніс із козячого рога, кошик на шию для устриць, камінь на ногу для того, щоб пірнути глибше, одяг, щоб зберегти шкіру від жалючих щупалець морського диявола. А також мотузка, за яку пірнальика витягував помічник для швидшого випливання на поверхню.
На човні було своє особливе життя спільноти. Маленьких хлопчик чистив палубу після піщаних буревіїв, готував на вогнищі їсти, молов і заварював каву. Працівники лагодили вітрила, сіті, розкривали впіймані устриці в пошуках перлин. За ними стежив капітан. Ніхто не мав права забрати перлину собі чи сховати. Усі перлини капітан зберігав у скнинці, а платню потім від доходу роздавав повіну – парнальникам і меншу суму – помічникам. Іноді вечорами (коли сонце зайшло і пірнати неможливо) приходили відвідувачі з інших пірнальницьких  човнів, іноді припливали торговці, важили перлини і торгувались із капітаном щодо ціни за перли. На білі вітрила човнів, на яких гинули пірнальники, накидали чорну тканину.
У той час сім’ї парнальників із спекотного  узбережжя подорожували до родичів, які жили в оазисах.
В історії хлопчик Саїд під керівництвом батька відкрив для себе красу підводного світу і ремесло пірнальника. Він пережив велике хвилювання, коли батька ледь не здолала агресивна акула.
Після цієї історії дивно вірити, що такими перлами багаті царі прикрашали не лише свої коштовні корони, принцеcи – весільні сукні,  а також перли були окрасою й кінських оздоблень.
Ілюстрації до книжки зробила відома в Еміратах хуожниця Патріша Ал Факрі.
Зараз є багато перлин вирощених штучно, але ті, що знайдені в глибинах моря пірнальниками, цінуються найбільше.