Ваше ім'я: *

Ваш email *


Сльоза

Мене глибоко вражає те, що різдвяні історії в українській класичній літературі сумні, часто про бідних і знедолених. Сьогодні познайомлю вас із оповіданням «Сльоза» галицького письменника Марка Черемшини (Івана Семанюка), який творив на зламі 19 і 20 століть.

Ми потрапляємо до бідної хати вдови Кравчихи, яка лежить хвора і знесилена у непротопленій добре хаті. Її єдина донечка ще маленька, але дбає про матусю і напередодні Різдва вирушає до міста, аби заставити одяг батька і купити ліків для матері. У дівчинки подерта свитинка та  чоботи, які не в змозі захистити її від лютого вечірнього морозу.

Дівчинка починає замерзати і залишається надія на те, що хтось із подорожніх порятує крихітку. Але пан, який пройшов повз, мав камінне серце.

Чудо Різдва не лише в тому, що прилітає до села Різдвяний Ангол (а не Дід Мороз), розносячи подарунки на своїх крилах. Чудо в тому, що завдяки цьому Анголу сльоза замерзаючої і помираючої дитини змогла розтопити камінне серце.

Історія закінчується добре і залишається надія, що якщо серце буде кам’янітиме, то є сили небесні, які до цього не байдужі й готові творити різдвні  чудеса.

А що може бути більшим подарунком, ніж перемінене серце і врятоване життя?