Ваше ім'я: *

Ваш email *


Соціалізація на домашньому навчанні: наш досвід

Домашнє навчання – це досить нова практика деяких українських сімей. Ще з радянських часів діток було заведено вираховувати в соціумі, а значить, на думку багатьох людей –  у школі.

Найперше питання, яке мені ставлять друзі, які не знайомі із домашнім навчанням, наступне: “А як же соціалізація дитини?”.

Соціалізація дитини, яка розвивається у сприятливій сім’ї, що обрала домашнє навчання відбувається здоровим способом. У першу чергу дитина спілкується більше часу один-на-один із дорослим (татом або мамою) і вчиться соціальних навиків у них, а також у братів і сестер (якщо такі є), а не в однокласників такого самого віку. Таким чином дитина вчиться будувати стосунки з людьми різного віку: дорослими батьками та молодшими й старшими братиками і сестричками.

До того ж, дитина, відвідуючи гуртки, спілкується з різними групами дітей різноманітних інтересів і таким чином за один лише тиждень у нею відбувається комунікація з більшою кількістю дітей, ніж у тих, які спілкуються з однокласниками в загальноосвітній школі та на певному додатковому гуртку чи занятті.

Домашнє навчання відкриває для дитини нові можливості вчитись через досвід, вчитись через стосунки з найближчими людьми і вчитись через гру.

Спробую відповісти на деякі запитання, як відбувається соціалізація моєї дитини. Постараюсь не приховувати складнощів і радощів цього процесу.

Запитання: Чи не почувається Ваша дочка  ізольованою, соціально відчуженою, будучи на домашньому навчанні?

Моя відповідь: Все залежить від дня і настрою дитини.

Загалом у мене донька інтроверт, вона любить тихі, спокійні  заняття: вчитись читати разом зі мною за буквариком,  любить, щоб я їй читала книжечки художні, а також підручники (наразі ми вивчаємо астрономію та анатомію та фізіологію людини за підручниками), любить творчі заняття: малювати, вирізати, клеїти, робити вироби з намистинок, плести браслетики. Любить також просто гратись іграшками і придумувати собі свої історії, записувати відео того, що вона робить. В таких випадках, коли татко на роботі ми вдома з нею лише удвох, у неї взаэмодія відбувається лише зі мною, мамою. Я навіть помічаю, що іноді  їй хочеться побути взагалі самій: посидіти у стільчику і погортати книжечки, побавитись іграшками (Так було не завжди, до 3 років вона вимагала моєї постійної уваги і я не могла дочекатись, коли донечка  підросте і дасть мені особистого часу).  Таких днів, коли вона лише зі мною, без участі інших дітей, у нашому тижні зовсім мало (неділя і середа ранок на даний момент).

Іноді моїй малечі сумно, особливо коли згадує про своїх родичів – переважно  двоюрідних, троюрідних братиків і сестричок, які далеко в Україні. І тоді ми влаштовуємо з ними скайп-розмови. Часто вона сумує за друзями, які назавжди поїхали з Дубаю, таке транзитне це місто: подружився з кимось, прив’язався, а тоді дитина разом із своєю родиною переїздить жити в іншу країну…  Ще вона сумує за часом із подружками – особливо дівчатками старшого віку, ніж вона. І це лише тому, що Дубай велике місто, розклад у всіх досить насичений,  і не можливо часто бачитись із тими друзями, які територіально знаходяться далекувато.

Запитання: Ваша донечка єдина дитина у сім’ї, чи не виросте вона дикункою?

Моя відповідь: Ми , батьки, не дуже б хотіли, щоб вона виростала єдиною у сім’ї. І тому, якщо Бог пошле нам ще дітей, ми будемо Йому дуже вдячні за це. А тим часом ми робимо усе, що можемо, щоб вона виростала не «дикункою»: запрошуємо друзів угості, відвідуємо друзів, граємося з дітками на вулиці, на басейні, спілкуємося з дітками з груп домашнього навчання (ми наразі є частиною двох таких груп), з українськими дітками в Дубаї, водимо її на різні заняття, де вона має можливість спілкуватись із маленькими людьми.  Але, кімната залишається її кімнатою, ліжечко лише її ліжечком, іграшки лише її іграшками.  Ми вчимо її ділитись матеріальними благами, але я знаю, що найтяжче їй «ділити» маму: коли вона бачить мене в різних ситуаціях, де я приділяю більшу увагу іншим діткам, ніж їй, доці буває складно.

Запитання: Чи помічаєте Ви, що Вашій дитині не вистачає спілкування саме  з однолітками?

Моя відповідь: Я думаю, що моїй дитині вистачає спілкування з її однолітками: на групах домашнього навчання і деяких заняттях, на які вона ходить. У нас є інша проблема, що часто у  більших групах дітей однолітки не сприймають її як дитину їхнього віку, бо моя донечка маленького розміру і часто їм складно повірити, що їй 5 років, а не 3. Особливо це відчувається під час активних ігор: перетягування канату, бігу, естафет. Доця часто відстає, а й іноді боїться змагатись із її «великими» однолітками.  Ми просто сприймаємо це як її унікальність і розвиваємо фізично її відповідно до можливостей її тіла, намагаємось звертати увагу на її сильні сторони. Але мені як мамі буває сумно, коли їй діти зневажливо кажуть: «Не може бути, що тобі вже 5 років, ти ж така маленька». Проте доця  навчилась відповідати: «Я просто тендітна».  Іноді діти не сприймають ініціативу моєї дитини саме через те, що вважають її за молодшу. Проте я рада, що можу бути поруч і направляти її в цьому процесі, світ несправедливий і ми вчимо її як жити в ньому і зберігати свою ідентичність.

Запитання: Якщо відгороджувати дитину від поганого впливу в дитинстві, то як вона навчиться реагувати на поганий вплив у майбутньому, коли виросте?

Моя відповідь: Я не бачу нічого поганого в тому, що відгороджувати її від поганого впливу, бо я бажаю для дитини якнайкращого. Я хочу, щоб вона росла доброю і чуйною дитиною.  І я рада, що ми, дорослі, можемо бути поруч дуже швидко, коли бачимо поганий вплив на неї та  висловлювати свою думку щодо конкретних ситуацій, а іноді й активно діяти.

Як вона навчиться реагувати на поганий вплив у майбутньому? Я думаю, що саме від нас, батьків, вона і вчиться.  Я сподіваюсь, що вона буде в дорослому віці реагувати саме так, як робимо це зараз ми – мама і тато.

Також ми закладаємо в неї християнські біблійні цінності і я молюсь і сподіваюсь, що вони залишаться з нею впродовж усього життя і вона реагуватиме на погані речі саме так, як вчить того Святий Господь.

Я вдячна за можливість бачити одразу, як погані речі проникають у її серце, де зароджується гріх. І через те, що більшість часу я з нею поруч, то маю можливість досить швидко реагувати, направляти, наставляти і навчати та вести  її в покаянні. Це не означає, що завжди я помічаю це все, зло прокрадається в наші серця досить непомітно. Проте покладаюсь на Духа Святого і Його дію в житті  моєму і дитини, прошу, щоб Він давав нам «відкриті очі».

Проте це все не означає, що ми відгороджуємо дитину від будь-яких конфліктних ситуацій. Коли ми їх бачимо, то вчимо доцю як на них реагувати.

Запитання: Чи є негативні сторони соціалізації в домашньому навчанні?

Моя відповідь: Гадаю, що не можна однозначно відповісти на це запитання. Все дуже суб’єктивно. Наприклад, моя донечка дуже прив’язана до мене й іноді надто сором’язлива серед нових людей, великих груп. Але чи це є негативом? І чи це є наслідком домашнього навчання? Я  більше схиляюсь до того, що в неї такий темперамент. Коли вона роззнайомиться і почуватиметься комфортно в групі, то стає досить соціальною, проте до того моменту як це настане вона іноді сидить у мене на руках, ховається за моєї спиною. І мені іноді буває емоційно незручно, особливо коли люди роблять колючі коментарі, що це через те, що вона не в школі.

Ще як мінус я можу назвати те, що іноді мені, мамі, хочеться більше часу просто для себе, і я знаю, що якби хтось в цей час подбав про мою дитину (як це роблять вихователі у школах і садках), то я була б більш відновленою і могла бути більш ефективною у взаємодії із своєї сім’єю та іншими людьми.  Проте і на домашньому навчанні мами можуть знаходити для себе такі можливості, якщо дуже постаратись.

Але загалом, я, чесно кажучи, бачу більше плюсів, ніж мінусів. Ми готуємо дитину до взаємодії з людьми такої, яка відбувається в дорослому житті –  з людьми різного віку, різних націй, рас, соціального статусу.   Особливо тут, у Дубаї таких можливостей дуже багато.  У школі часто буває, що на 1 дорослого 40 дітей у класі. В реальному житті так не буває.  Я думаю, що наша модель соціалізації  більш наближена до реального життя, ніж модель, яку пропонує звичайна школа. Хоча я не проти шкіл 🙂