“Співаю я тут у долині” створена ШІ

Карпатський звук у тиші ранній
Туман здіймається до хмар.
Там вітер носить пісню давню,
Де гори гріє сонця жар.

Співаю я тут, у долині,
Туман танцює по землі,
І серце моє так ликує,
Душа летить в густі ліса.

І вітер знову прошепоче:
“Щаслива будеш 
І без нього ти одна.”

Мій шлях туди, де світлі тіні,
Де обрій кличе за собою.
Тут спокій душу напоїв би,
Той час предвічності як знак.

Ой, гори, заберіть ви мої думки,
Несіть мене в своїх краях!
Твою любов я в серці знаю!
Давно вже з вітром полетіла,
Як в небі вільний-вільний птах.

Співаю я тут у долині,
Туман танцює по землі,
І серце моє так радіє,
Душа летить в густі  ліси.

А вітер знову прошепоче:
“Щаслива будеш
Серед гір ти назавжди”.

Недавно згенерована штучним інтелектом пісня “Співаю я тут у долині” вже стала хітом.

Пісня “Співаю я тут у долині”

Не візьмуся аналізувати її з музичної чи вокальної точки зору. А от із мовної та поетичної даю свій короткий відгук. 

Ми разом із ліричною героїнею переносимось у туманний ранок в Карпатах. Тиша і чуємо карпатський звук. Що це за звук, вона не описує. Просто називає його карпатським. 

Туман і хмари перемішуються. Ми в повній імлі з якимись звуками. Тут ми раптом переносимось у зовсім іншу частину дня й інші погодні умови – пече сонце і дме вітер.  Тобто туману тут вже бути не може. Бо вітер розвіює туман. Що це за стрімкий перехід від одного до іншого? Чи це такий поетичний прийом, протиставлення, чи ШІ просто не знає, що одне до іншого не тулиться?

Те, що вітер співає давню пісню – це поетично, мені подобається. Цікаво, що це за давня пісня? Це якась легенда, пісня кохання чи це давня одинока пісня самої героїні, що розлетілась по горах?

Тепер ми уявляємо нашу ліричну героїню в долині Карпат. Вона співає та спостерігає як танцює туман. А цікаво, як він танцює? Я знаю, що він може стелитись, клубочитись, накривати своєю ковдрою. Якщо туман заграватиме з вітром і танцюватиме, то він розсіється. Такі закони природи…

“І серце моє так ликує” в останньому стовпчику ШІ виправляє себе на “так радіє”. І правильно робить. Тільки ось маю питання до слова “так”.  Це як? Не вистачає гарного прислівника. 

“Душа летить в густі ліса” – неправильна словозміна до “ліс”. В останньому стовпчику ШІ виправляє себе.  

І потім ми чуємо шепіт вітру й розуміємо, що наша персонажка пережила розлуку, але тут, у Карпатах, вона буде щасливою без свого колишнього кохання. Але чому вітер шепоче знову? Про це раніше не йшлося. Раніше вітер розносив по горах пісню. Можна було б використати слово “ніжно” замість “знову” – і вже було б краще. Але те, що ШІ вміє використовувати персоніфікацію в поезії – це йому плюс. 

“Мій шлях туди, де світлі тіні” – вжитий оксиморон, бо тіні темні. Але можна припустити, що вона співає про ранкову пору, коли тіні найсвітліші. 

“Де обрій кличе за собою” – як на мене, непогана персоніфікація. Вона бажає помандрувати за обрій. Але як вона його може побачити в горах, якщо вона зараз у долині?

“Тут спокій душу напоїв би” – не розумію, чому тут вжитий умовний спосіб? Але саме метафоричне уособлення спокою, який напоює душу, мені подобається. 

“Той час предвічності як знак” – мені цей рядок зовсім не тулиться до того, що вона сказала перед цим. До того тут час і до того тут знак?

“Час предвічності” – це тавтологія, бо слово “предвічність” вже в собі має категорію часу. Можна було б щось сказати про предвічні гори. Але тут, на мою думку, вийшов якийсь словесний вінегрет. 

“Ой, гори, заберіть ви мої думки, Несіть мене в своїх краях!”. Я так уявляю, що дівчина уособлює гори. А це є відображенням  міфологічного мислення і має тут місце. Я так собі думаю, що вона хоче розчинитися думками в самих горах. Така собі форма взаємодії з природою. Але от як гори можуть нести її у своїх краях? Ніби вона блукає думками в горах? Лише в такому значенні я можу знайти сенс у цьому рядку. 

“Давно вже з вітром полетіла” – можливо, це про політ її думок?

“Як в небі вільний-вільний птах”. Порівняння себе із птахом красиве. Якщо вже іти в міфологічні уявлення, то було б добре порівняти себе із пташкою. Адже у фольклорних творах жінки часто витають як пташки. 

Повторення “вільний-вільний” може вказувати на ступінь цього прикметника або ж відсутність фантазії ШІ підібрати інший прикметник, який потрібен, аби зберігалась ритміка поезії. 

А вітер знову прошепоче:
“Щаслива будеш Серед гір ти назавжди”. Здається, непогане завершення: про наповнення щастям серед гірської природи.
 
А що ви думаєте про цю пісню?

Scroll to Top