Попри тяжкі історичні події, ці казки й оповідання не травмують дітей. Вони дають опору, показують силу народу й передають історію поколінь. Діти вчаться цінувати свій рід, землю та народ, усвідомлюючи, що вони існують завдяки тому, що їхні предки змогли вижити.
Роз’ятрене серце дитини, яка втратила дитинство, втративши батьків, сестру, друзів, силу. Але не втратила гідність. Найбільше мене в головній персонажці вразила недитяча сила волі відмовитись від їжі, теплих шкарпетків заради того, щоб подруга мала плаття.
Я старшим дітям прочитала оповідання Зоряни Живки (Зоряна Живка) “Ангел на ймення Грушка”.
Реакція учнів була тотожною до моєї, коли я прочитала цей твір уперше. Я пам’ятаю, що одразу тоді згадала про свою бабусю, у пам’яті відтворювалися уривки діалогів з нею про цю трагедію. Наші бабусі такі схожі, що мені здається, що Зоряна пише не про свою бабусю, а про мою… Чесно.
Цього року я поділюся з вами ще одним твором із цієї збірки. Написала його дитяча письменниця Зоряна Живка. Називається “Ангел на ймення Грушка”. Ви не зустрінете у цьому оповідання із янголом, але ви його відчуєте. І він матиме дещо неочікуване втілення.
Із перших рядків ми знайомимось із дівчинкою-першокласницею і її бабусею, яка знає все-все. Я, коли читаю оповідання, уявляю себе на місці цієї дівчинки і ніби спілкуюся зі своєю бабусею, яка миє тарілки, поки я її розпитую. Я відчуваю запах її хати, у мене таке ж сильне бажання скуштувати гарячого свіжоспеченого хліба, і так само бачу образ груші-дички із гойдалкою…
Завдяки розповіді про літак АН –225 (це її паспортне “ім’я”) я зі своїми донечками дізналися, скільки всього корисного й цікавого робила наша “Мрія”. Вона жила так недалеко від моїх батьків, лише кілька кілометрів, а ми так мало про неї знали… Хіба я могла здогадуватись, які вантажі вона перевозить, яку гуманітарну допомогу надає і які виставки відбуваються прямо в ній всередині?