Я старшим дітям прочитала оповідання Зоряни Живки (Зоряна Живка) “Ангел на ймення Грушка”.
Реакція учнів була тотожною до моєї, коли я прочитала цей твір уперше. Я пам’ятаю, що одразу тоді згадала про свою бабусю, у пам’яті відтворювалися уривки діалогів з нею про цю трагедію. Наші бабусі такі схожі, що мені здається, що Зоряна пише не про свою бабусю, а про мою… Чесно.
Цього року я поділюся з вами ще одним твором із цієї збірки. Написала його дитяча письменниця Зоряна Живка. Називається “Ангел на ймення Грушка”. Ви не зустрінете у цьому оповідання із янголом, але ви його відчуєте. І він матиме дещо неочікуване втілення.
Із перших рядків ми знайомимось із дівчинкою-першокласницею і її бабусею, яка знає все-все. Я, коли читаю оповідання, уявляю себе на місці цієї дівчинки і ніби спілкуюся зі своєю бабусею, яка миє тарілки, поки я її розпитую. Я відчуваю запах її хати, у мене таке ж сильне бажання скуштувати гарячого свіжоспеченого хліба, і так само бачу образ груші-дички із гойдалкою…
Книжка “Листи на війну. Діти пишуть солдатам” вийшла у світ ще в 2015 році, після того, як росія напала на Україну в 2014. На превеликий жаль, ці листи й дитячі побажання залишаються актуальними й сьогодні. Вони сповнені дитячою щирістю, справжністю.
Королева Британська за її довге життя стала персонажем не однієї дитячої книжки. Думаю, вона мала нагоду почитати цю історію, як мавпочка побувала в її палаці й підкрадалась до її ліжка, поки вона спала.
Український перекладач дав дракону нове ім’я – Булька. Усі чотири історії автора про Сакасавона та його друзів, які мешкають у печері чарівного лісу, опубліковано у виданні “Пригоди дракона Бульки” харківського видавництва “Прінт-Сервіс” у 2010. Автор у цих історіях освітлює різні виклики, які можуть постати перед дітьми й дає способи їх вирішення. До цього долучаються чарівні друзі Бульки, а також лісові звірі. Персонажами в історіях є як люди, так і тварини.
Так, у творі розкрито трагічні події життя Києва, але авторка Ірина Цілик так вміло змогла їх описати, що вони не стали травмуючими й не ввігнали дитину у глибокий смуток. Крім того, вона показала, що історія – це не тільки щось сумне і тяжке, що є різні етапи життя Києва і що історія має зв’язок із сьогоденням. Наприклад, дівчинка-сирітка у Києві під час Другої світової й маленька жебрачка, яка й нині мешкає у такому великому місті. Діти, розстріляні в Бабиному Яру можуть і зараз отримати шану через спогад і букетик біля маленького пам’ятника.