Пригоди дракона Бульки

Український перекладач дав дракону нове ім’я – Булька. Усі чотири історії автора про Сакасавона та його друзів, які мешкають у печері чарівного лісу, опубліковано у виданні “Пригоди дракона Бульки” харківського видавництва “Прінт-Сервіс” у 2010. Автор у цих історіях освітлює різні виклики, які можуть постати перед дітьми й дає способи їх вирішення. До цього долучаються чарівні друзі Бульки, а також лісові звірі. Персонажами в історіях є як люди, так і тварини.

“Місторія однієї дружби” Ірини Цілик

Так, у творі розкрито трагічні події життя Києва, але авторка Ірина Цілик так вміло змогла їх описати, що вони не стали травмуючими й не ввігнали дитину у глибокий смуток. Крім того, вона показала, що історія – це не тільки щось сумне і тяжке, що є різні етапи життя Києва і що історія має зв’язок із сьогоденням. Наприклад, дівчинка-сирітка у Києві під час Другої світової й маленька жебрачка, яка й нині мешкає у такому великому місті. Діти, розстріляні в Бабиному Яру можуть і зараз отримати шану через спогад і букетик біля маленького пам’ятника.

Таємниця помічників святого Миколая

«Таємниця помічників святого Миколая» сучасної української письменниці Зоряни Живки розповідає про справжню суть свята і роль святого.

Багато дітей звикли очікувати й навіть вимагати від Миколая подарунків. Але Андрійко – головний персонаж історії – не такий. Він просить у листі до святого чудесну пригоду, відмовляючись від звичайних подарунків – іграшок, книжок, смаколиків, які він і так отримує від рідних на свята.

Тихо Миколай ступає

“Тихо Миколай ступає” – це збірка поезій Мар’яни Качмар. Вона ж намалювала ілюстрації до книжечки. Видана у “Свічадо” в 2014 році.

Із коротких і довших віршиків ми дізнаємось про Миколая, який він: десь казковий, десь справжній.
Звичайно, він любить дарувати подарунки. Він іде, наспівуючи, навіть у негоду, засніженими вулицями до діток, через лісові кучугури до звіряток.

Досить

Поки радянська історія приховувала факти, не називала явища своїми іменами, емігранти зберігали традиції й несли із собою історичну пам’ять. Багато в чому завдячуючи канадській діаспорі явище 32-33 років 20 століття в Україні почали називати не просто голодом, а голодомором.

Канадська письменниця з Онтаріо Марша Форчук Скрипух, коріння якої з України, перейнявшись історією про голодомор, написала англійською мовою дитячу казку “Досить”. Згодом історія була перекладена на українську мову і Михайло Марченко (теж з провінції Онтаріо) проілюстрував її.