Книжка написана на основі реальних історичних подій. Навіть ім’я головної героїні збережене авторкою.
У повісті показано надзвичайно трагічні події міста.
Твір змальовує силу дружби, родини, єдності, відданості правді, витривалості, жагу до життя й перемоги.
Будьте готові знову горювати. Те, через що проходять деякі українські діти, не може повністю поміститися у голову й серце.
Пропоную конспект заняття, яке орієнтується на християнські цінності. Такий урок я проводила для дітей молодшого шкільного віку. На уроці поставлені акценти на родючість України, працьовитість її людей. На рівні дитячого сприйняття пояснено, що в людей було забрано. Акцент на тому, що ми існуємо як народ. Використано символи: свічку, незабудку, хліб. Наприкінці молитва. Заняття було проведено до повномасштабного вторгнення росії в Україну.
Я старшим дітям прочитала оповідання Зоряни Живки (Зоряна Живка) “Ангел на ймення Грушка”.
Реакція учнів була тотожною до моєї, коли я прочитала цей твір уперше. Я пам’ятаю, що одразу тоді згадала про свою бабусю, у пам’яті відтворювалися уривки діалогів з нею про цю трагедію. Наші бабусі такі схожі, що мені здається, що Зоряна пише не про свою бабусю, а про мою… Чесно.
Книжка “Листи на війну. Діти пишуть солдатам” вийшла у світ ще в 2015 році, після того, як росія напала на Україну в 2014. На превеликий жаль, ці листи й дитячі побажання залишаються актуальними й сьогодні. Вони сповнені дитячою щирістю, справжністю.
Цього року я вперше мала можливість розказати дітям про цю трагічну сторінку рідної історії на зустрічі Українського дитячого клубу в ОАЕ, яка проводилась у парку і називалась “Ми пам’ятаємо” – літературно-творчий вечір.
Розпочали ми зстріч із того, що сіли в коло і включили сумну мелодію (композитор Скорина).
Дітки зібралися різного віку. Наймолодшій учаснииці було 3 роки і найстаршому хлопчику можливо 11 років. Для мене було викликом побудувати розповідь так, щоб вона була доступна для всіх діток.
Я почала розповідати про свою бабусю Ганю, яка народилась у 1930 році, і якій на час, коли настав в Україні Великий Голод було 2 рочки, а наступного року – 3 рочки. Нашій наймолодшій учасниці в групі було 3 рочки, тому дітки могли уявити.
Я показала кілька фото дітей того часу – немовлятко, замотане в мами на руках і дівчинку в благенькому одязі. Запитала: “Як виглядають ці дітки? Як вони вдягнені? Чи їм не холодно? Чи відрінається їхній одяг від вашого?”